Сейчас: 2018-12-13 13:37:54

    Компромат

    Водні ресурси зменшуються: Хто винний? Природа чи люди?


    Річка, річка, річечка, голуба вода,

    Хочу перескочити, та немає дна

    (Укр. нар. пісня)

    Рівненський край багатий на водні ресурси. Чи не в кожному селі протікають річечки, в лоні яких ще за радянських часів устигли спритно поробити ставки. Порибалити і покупатися ще донедавна було де, проте з часом таке задоволення стає куди проблематичнішим. І навіть звинувачувати у цьому владні структури стає не так просто.

    З часом кожна річ набуває зміни, постійно щось зазнає еволюції чи деградації, але сама природа влаштована таким чином, що не дозволяла потрібному, сильному елементові зникнути. Проте такий розвиток панував недовго, принаймні, під господарською рукою людини багато що зазнало негативних змін. Людство нині виглядає славнозвісним Донкіхотом, який з усіх сил намагався довести, що він справжній лицар, готовий стати до оборони в будь-яку хвилину і проти будь-кого. Але як смішно виглядав цей середньовічний сміливець, так і подекуди справи володаря планети зазнають повного фіаско.

    У Радивилівському районі, наприклад, немає серйозного екологічного лиха, яке б стосувалося водних ресурсів, проте проблема є і навряд чи сама по собі вирішиться. Ніби й нема десь поблизу заводів чи підприємств, які б завдавали серйозної шкоди поверхневим і підземним водам, проте навіть необґрунтоване господарювання на полях – велика сходинка у забрудненні світлоокого щастя. До речі, на цьому себе одразу поправлю: прозорими наші водні ресурси всезагального користування аж ніяк назвати не можна. З кожним роком вони набувають все густішого зеленкувато-бурого відтінку, нагадуючи радше величезну калюжу, аніж ставок чи навіть річку. Якщо нас, грубо кажучи, оминули хімікати, то з природними планами вийшло дещо невлад. Замулення і заболочення територій, осушення багатьох водойм. Люди у селах, які звикли в себе за городом бачити веселі річечки і квакаючі сажанці, нині можуть полюбуватися лише невгамовними жаб’ячими концертами у затхлих болотах. Ті, хто ще донедавна тішився уловами рибки, нині з сумом поглядають на зеленокосі ліси очерету і з докором відчувають зменшення лускатих у таких екстремальних умовах, ті, хто своє життя не уявляє без хлюпотіння хвиль, нині зможе вдало покопирсатися в намулі.

    «Такі процеси, звісно, є негативними, — з гіркотою повідомив районний еколог Левківський Віктор Миколайович. – Багато малих річок з подальшим таким розвитком подій може зникнути. Нині є проблема в очисних спорудах, спеціалістах, які б могли повністю себе присвятити врятуванню водних об’єктів місцевого значення, немає відповідної техніки. Практично вся відповідальність лягає на плечі сільських рад, а, наприклад, якщо взяти дослід дворічної давності, то для того, аби очистити 2 кілометри річки, то потрібно не менше 300 тис. гривень, таких коштів жодна селищна рада не знайде».

    Виникає питання, а що ж тоді робити? За Водним кодексом України «Усі води є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування». Проте опікуватися екологічними питаннями має, за цим документом (ст.. 8,9), не так сільська рада, як районна. Саме у обов’язки останньої входить оплата витрат на дотримання екологічної безпеки на водних об’єктах, вона має контролювати дії місцевої влади, але при цьому надаючи належні засоби. Що ж ми маємо? Як завжди білу прогалину. Вихід таки є. Якщо прислухатися до Віктора Миколайовича, то на сьогодні набагато вигідніше здавати, принаймні, ставки (річки заборонено) в оренду на кілька років (максимум – 49, але такої цифри юристи радять уникати). Орендарі несуть на собі обов’язок доглядати надану ділянку, але за умови, що вона буде використовуватися  у раціональним шляхом, з метою риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (ст.. 51 Водного кодексу). Таким альтернативним способом досить-таки задоволена Теслугівська сільрада, ставки якої хазяйновиті орендарі привели до повного порядку. «Вони вклали у очистку водойми шалені кошти, але то того варте». Що ж до річок, то тут виникає більша проблема. Оскільки орендувати їх не можна, то відповідно очищувати нікому. В Теслугів ще давніше приїжджали екологи з Рівненського дослідного інституту. Обіцяли взятися за вирішення цього питання, залучити державні кошти, використати усі можливі засоби, аби лише зупинити вимирання річки, запевнили навіть, що відповідальність з сільради зніматиметься. Але досі нема ні експертів, ні очистки. Мабуть, як завжди, не вистачило бюджету.
    Доки ми розбиратимемося, хто винний у заростанні ставків і річок, доки юристи копирсатимуться у законах, шукаючи відповіді на риторичне питання, кому дбати за екологічну ситуацію, ми можемо просто-напросто залишитися без прісноводних об’єктів. Навряд чи й зараз милують око пересохлі ставки і річки, прикрашені намулою і лататтям. Нікому не є приємним і нудотний запах, що розноситься навколо берега, але це не найстрашніше. «Якщо не чистити водойми, то там починають накопичуватися бактерії. І рано чи пізно вони можуть уразити і самих людей,» — прокоментував еколог. Такий результат навряд чи є бажаним. Але якщо про річки державного значення ще дбають, то місцевого рівня залишаються поза увагою. Так вже повелося, що ми помічаємо хворобу лише тоді, коли добряче припече. За Водним кодексом за водоймами можуть дбати й самі громади. Але виникає великий сумнів, чи хтось взагалі захоче взятися за таке діло. Можливо, бракує людей, котрі б могли все це скерувати, можливо, просто нема бажання виконувати роботу держави. Звісно, знайти величезні кошти селянам не під силу, проте можна було б обмежитися хоч дотримання елементарної чистоти. Не рідко дно, якщо його ще десь видно, встелене точно не природними елементами, а замість лілій розцвітають на водоймах різнокольорові обгортки і пластикові пляшки. Тут не лише екологічне лихо не за горами, а й культура підкульгує. Не думаю, що будь-кому з нас хотілось би замість води споглядати помиї, тим паче, що і керівництво любить провести час на природі, біля тепленької водички. Ми затуляємо очі на це, мовляв, не наша компетенція, скопичуємо кошти, аби пополоскатися у морі і Шацьких озерах, але при цьому зовсім не цікавимося, що не менш захоплююче і за мінімальні кошти можна відпочити в себе вдома, біля хати. 
    Нині на кону занадто багато стоїть, аби не зважати на власну участь. Сьогодні ви ще маєте де покупатися, а завтра можете й забути про існування якоїсь маленької, але такої рідної річечки.
     


Сайт продается

Цена: 550$

Обращатся : [email protected]